Одягнути бійця. Як міні ательє стало цехом, де шиють військову амуніцію
Війна дозволяє чітко проявитися кожному. Особливо якщо від твоїх дій і рішень залежить доля не лише однієї особи чи однієї родини, а тисячі людей.
Наразі кожен робить свій посильний внесок там, де він може, щоб наблизити нашу перемогу, щоб допомогти, підставити своє плече там, де це вкрай необхідно.
Вселяють оптимізм наші жінки – депутатки. Кожна стала голосом тих, хто позбавлений можливості бути почутими. Рівень жіночої сили неймовірний.
В перші дні війни Віра Мельцарек та Марина Полонська, як і багато наших українок, подалися на західну Україну. І там розгорнули свою волонтерську діяльність. Жінки об’єднані спільною справою, то ж знаходили вірні шляхи для подолання викликів сьогодення.
Віра та Марина займалися постачанням гуманітарної допомоги з Польщі та Італії для переселенців, які перебували у Львівській, Тернопільській, Волинській, Хмельницькій та Рівненській областях.
Згодом, дівчата повернулися у Білу Церкву. Й на місці продовжили займалися постачанням гуманітарної допомоги для лікарень, бійців ЗСУ, переселенців…
А далі нові ідеї, спроби, вагання … Вони й подумати не могла, як усе закрутиться в період повномасштабної війни. Й на виході - міні майстерня «Марина», де шиють військову амуніцію.
Саме виробництво за площею в 100 кв м зайнятого приміщення розширилося від 2 до 60 людей у команді.
Тепер потрібна передусім піксельна форма, спальні мішки та інша амуніція. Переважно, вироби з флісу. Віра та Марина опанували з нуля техніки створення військового спорядження й пройшли шлях від волонтерської ініціативи до бізнесу, надавши робочі місця переселенцям та жителям міста й району.
Нарешті вже є де розігнатися – пару десятків швейних машинок, але до них треба ще й майстерні руки. Віра згадує, як декілька днів була у пошуках швей. Підтягнулися вимушені переселенки, що знаходили в місті тимчасовий прихисток. Люди хотіли зайнятися бодай чимось, щоб не сходити з розуму від нескінченних новин. Далеко не всі були професійними швачками, але стартували.
Про їх, орієнтовану на військові потреби майстерню, вже пішов поголос. Приймали вже замовлення з передової та водночас працювали для ТрО.
Асортимент військової амуніції розширився — зараз є приблизно 10 найменувань. Це і більш технологічні речі, як-от, ремінно-плечові системи (РПС), й легші в пошитті шапки, флісові куртки, спальні мішки.
Війна навчила довго не вагатися. Щоб могти залучати більші бюджети й людські ресурси, працювати прозоро й просто зростати, потрібно було оформити підприємство. Марина зареєструвала ФОП, і її майстерня перейшла на новий етап.
Сміливі кроки жінок-депутаток (мами й дочки) вселяють у людей надію на найшвидше прискорення миру. Цей день - усе ближче і після завершення війни ми побудуємо ще кращу Україну, достойну пам'яті тих, хто віддав життя за її майбутнє.
