Поезія, обпалена війною
... Мені вісім... Маю рану личка,
Мама плаче, тато - у бою.
Хоронили вчора ми сестричку -
Найдорожчу й крихітну мою.
... Мені шість. Я зараз у бабусі.
Тата й мами в мене вже нема.
Я за свого братика молюся.
Він пішов... Нема його й нема.
... Мені сім... Зламав учора пальчик.
Як в підвалі гасне блиск свічі ,
Мені сниться мій убитий братик
В теплих плямах крові,
Уночі.
... Мені п'ять. Учора вбили маму,
Мучили в кімнаті... Я кричав.
Я - тепер один під небесами.
Боже, де Ти?
Я ж тебе так звав!
Мені два... Було... коли ракета
Влучила у наш високий дім.
Я не встиг пожити й мав померти.
В мене брат лишився.
Йому - сім.
Мені - 0...і буде так навіки,
Бо я народитися не встиг.
Маму вбито руським чоловіком.
Лютий жах в її очах застиг.
... «Господи, за що нас розстріляли?»-
Линуть вітром голоси дітей.
Ми ж рости хотіли
І не знали,
Що настане час страшних
Смертей...
Мені - десять і я бачу з неба,
Як росія мучить рідний край.
Скільки крові путлеру ще треба?
Господи, молю, катів скарай!
Як настане мир , ми заспіваєм
Так, що нас почують на землі ,
Про життя під вічним небокраєм,
Те, що ми утратили малі.
(Діана Гальченко)
