Білоцерківська районна рада
Київська область
gov.ua Місцеве самоврядування України
  Пошук

На крилах поезії. Стогін серця і біль…

Дата: 05.04.2022 09:23
Кількість переглядів: 20

І буде мир...

І вишні зацвітуть

У рідному моєму краї.

Лелеки добру звістку принесуть:

"Кінець війні, ми ворога здолали!".

 

І на світанку вмиється Земля

Ранковою холодною росою.

І буде чути пісню солов'я,

А не ревіння літаків над головою.

 

Підніме очі закривавлений Ірпінь,

Йому плече підставить сива Буча.

А Бородянка і Гостомель-побратим

Порушать тишу стогоном болючим.

 

Демидів враз прокинеться від сну,

Від болю ран ворожих окупантів.

На повні груди крикне: "Я живу!!!

 Я витримав оцих потвор-мутантів".

 

Козаровичі, пошматовані вогнем,

Потоптані, знесилені і босі.

Тавровані ординським тим мечем

Піднімуть хвилю в морі стоголоссям.

 

І Димер, Катюжанка, і Синяк

Сплюндровані поганською рукою ката

Без сліз, бо їх давно уже нема

З колін устануть, бо прийшла розплата.

 

Почує це Іванків - сивий дід.

Вони його живого розпинали,

Він навіть не стогнав, він гордо переніс.

Його тортури дикі не зламали.

 

Чоло насупить древній наш Лютіж

Поранений, обстріляний, побитий.

Тримав він оборону, як справжній захисник,

Сміливістю своїх людей прикритий.

 

А Вишгород, наш славний волонтер!

І день, і ніч збирає поміч всім нужденним.

Ви очі бачили, отих святих людей,

У них вогонь добра горить священний.

 

Засяє сонцем Вишгородський край.

Підніметься з руїн моя країна,

Бо мужності такої світ не знав.

По силі духу ти одна така єдина.

 

Повернемось до мирного життя,

Запахнуть чорнобривці й рута-м'ята.

І мама заспіває "Котика-котка",

І принесе "від зайчика" гостинця тато.

17.03.22         Ліна Костенко.

Поет Олександр Ірванець, під бомбами в Ірпені, написав зворушливий вірш. Він, незважаючи на напружену ситуацію, не залишив місто та написав вірш про війну в Україні, на яку напали російські окупанти. Про це написав директор видавництва Абабагаламага Іван Малкович, який опублікував цей твір. Зокрема, йдеться про такий вірш, датований 5 березня:

"З міста, що ракетами розтрощене,
До усього світу прокричу:
Цього року у Неділю Прощену
Я, здається, не усіх прощу!
Світе-світе, гарно ж ти нас кинув!
Та у пеклі цих страждань-терпінь
Все ж стоїть золотоверхий Київ,
Буча, і Гостомель, і Ірпінь.
Ми усе здолаємо і вистоїм!
Потім ще і рештки приберем
Тих усіх, котрі були тут прислані
Вузькооким лисим упирем.
З вами й я і вистою, й вцілію,
Як у землю рідну міцно впрусь.
Я ніколи не прощу Росію.
...Чом відводиш очі, Білорусь?"

Невідомий автор, нібито солдат армії Росії, яка вторглася і розпочала війну в Україні. Росіянин, посланий вбивати мирних людей, визнає себе чудовиськом і катом. Він адресує свій римований лист мамі: каже, що стріляв "Градами" по Херсону, отримав поранення та потрапив у полон. Водночас, шкодує, що його відправили зі зброєю на українську землю, бо, як виявилося, "ніяких терористів там немає".
Вірш доступний у відкритому доступі в інтернеті, OBOZREVATEL публікує його мовою оригіналу і без правок:

 

"Мам, я в плену, но ты не плачь.

Заштопали, теперь как новый.

Меня лечил херсонский врач

Уставший, строгий и суровый.

Лечил меня. Ты слышишь, мам:

Я бил по городу из "Градов",

И полбольницы просто в хлам,

Но он меня лечил: "Так надо".

Мам, я – чудовище, прости.

В потоках лжи мы заблудились.

Всю жизнь мне этот крест нести.

Теперь мои глаза открылись.

Нас провезли по тем местам,

Куда снаряды угодили.

А мы не верили глазам:

Что мы с Херсоном натворили!

В больницах раненых полно.

Здесь каждый русских проклинает.

Отец, белей, чем полотно,

Ребенка мертвого качает.

Мать, я – чудовище, палач.

И нет здесь, мама, террористов.

Здесь только стон людской и плач,

А мы для них страшней фашистов.

Нас, мам, послали на убой,

Не жалко было нас комбату.

Тут мне херсонец крикнул: "Стой!

Ложись, сопляк!" – и дальше матом.

Он не хотел в меня стрелять.

Он – Человек, а я – убийца.

Из боя вынес! Слышишь, мать,

Меня, убийцу, кровопийцу!

Мам, я в плену, но ты не плачь.

Заштопали, теперь как новый.

Меня лечил херсонский врач

Уставший, строгий и суровый.

Он выполнял врачебный долг,

А я же, от стыда сгорая,

Впервые сам подумать смог:

Кому нужна война такая?".

Зазначимо, що українці неоднозначно сприйняли творчість, ймовірно, російського військового. Одні кажуть, мовляв, сказане зворушило їх: "Все правда! До сліз", "Вірш від душі, в реаліях".

« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь